Класифікація виборчих систем

cMfvUcrT[1]

Термін «виборча система» в науці конституційного права використовується у двох значеннях – широкому і вузькому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборними органами публічної влади та визначають порядок їх формування. Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Існують різні підходи до класифікації виборчих систем. За порівняльним дослідженням світового досвіду Міжпарламентського союзу, виборчі системи поділяють на кілька груп:

- перша система – більшості голосів, або мажоритарна, до якої входять підгрупи: простої більшості; абсолютної більшості; альтернативного або пільгового голосування. Цю виборчу систему використовують і в одномандатному, і в багатомандатному округах;

- друга система – пропорційного представництва, що поділяється на: повне пропорційне представництво; обмежене пропорційне представництво;

- третя змішана система, до якої належать: система простого голосування без права передавання голосу; система обмеженого голосування; система кумулятивного голосування; система простого голосування з правом передавання голосу. Отож є багато різновидів виборчих систем, які можуть бути зведені до трьох основних типів: мажоритарна, пропорційна і змішана виборчі системи.

За мажоритарної виборчої системи (від фр. majогіtе – біль¬шість) виборці голосують за окремих кандидатів, а обраними вва¬жаються ті з них, які отримали більшість голосів. Ця більшість може бути абсолютною, відносною або кваліфікованою, залежно від чого розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної і кваліфікованої більшості.

За пропорційної виборчої системи (лат. proportіo – співрозмірність), або системи пропорцій¬ного представництва, виборці голосують за списки кандидатів у депутати від політичних партій, а депутатські мандати у представницькому органі влади отримуються партіями пропорцій¬но до кількості поданих за них голосів.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Щоб мінімізувати недоліки і використати переваги мажоритар¬ної і пропорційної виборчих систем, у деяких країнах застосову¬ється змішана виборча система, яка є поєднанням мажоритарної і пропорційної систем. За змішаної виборчої системи одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обира¬ється за мажоритарною виборчою системою, а друга частина – за пропорційною.

Взявши за основу цей варіант класифікації виборчих систем, потрібно зазначити, що вони не одночасно постали у виборчій практиці. В Європі були поширені системи, похідні від мажоритарної. Зокрема в Англії, де мажоритарну систему не замінювали іншими, її було запроваджено для виборів до нижньої палати 1429 року. Потім з багатьма різновидами ця система діяла у всій Європі. Очевидно, з розвитком політичних сил постало питання про адекватне відображення політичних інтересів. Це відбулося тому, що, з одного боку, чисельно зросла пропозиція кандидатів від різних більш-менш сталих політичних сил, а з іншого – інтереси електорату також почали ділитися на певні порівняно сталі групи.

Потребу ширшого врахування інтересів голосів виборців і адекватного відображення їх через використання пропорційної системи представництва почали пропагувати на початку 40-х рр. ХІХ ст. у Франції та Швейцарії, а пізніше пропорційна система набула популярності в наукових колах усієї Європи. Проекти пропорційних виборчих систем запропонували американець Томас Джильпін і швейцарець Віктор Консідеран. Уперше практику пропорційної виборчої системи використали у Швейцарії на виборах до Установчих зборів, а 1891 р. її зафіксували в кантональній конституції для виборів до кантональної Ради. Надалі ця система поширилася у Європі: в Бельгії – з 1899 р., Данії – з 1856 р., Фінляндії – з 1906 р., Швеції – з 1907 р., Нідерландах – з 1917 р., Норвегії – з 1921 р., Німеччині – з 1919 р. до 1933 р. Таким чином, для кожної держави характерна певна виборча система. Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політич¬ному житті суспільства.

Проте неправомірно ставити питання про більшу ефективність і доцільність мажоритарної чи пропорційної виборчої системи. Адже в кожному окремому випадку вони мають певні специфічні політичні наслідки. Тому алгоритм і якість виборів не визначаються тільки принципами розподілу мандатів. Так само і характер виборчої системи не обмежується лише виборчим законодавством.

Присоединись к группе в контакте — узнай больше о своих правах!



Оставить комментарий


6 − три =