Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати

sud

Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. ВСУ в постанові № 3-21гс13 від 20 серпня 2013 року усунув суперечності, які виникли, висловивши обов’язкову для застосування викладену правову позицію.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого – Барбари В. П., суддів: Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., за участю представників: Фонду державного майна України – ОСОБА_1, Генеральної прокуратури України – ОСОБА_2, Кабінету Міністрів України – ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю “Юг-Сервіс-06″ – ОСОБА_4, ОСОБА_5, відкритого акціонерного товариства “Холдінгова компанія “Краян” – ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду державного майна України (далі – Фонд) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2012 року у справі N 6/17-4949-2011 за позовом прокурора Малиновського району м. Одеси (далі – прокурор) в інтересах держави, Фонду та відкритого акціонерного товариства “Холдінгова компанія “Краян” (далі – ВАТ ХК “Краян”) до товариства з обмеженою відповідальністю “Юг-Сервіс-06″ (далі – ТОВ “Юг-Сервіс-06″) та приватного підприємства “Ліардон” (далі – ПП “Ліардон”) про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, встановила:

До Верховного Суду України звернувся Фонд із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2012 року у справі N 6/17-4949-2011.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (зокрема, частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України) заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року у справі N 5009/2285/12, від 4 грудня 2012 року у справі N 5015/842/11 та від 14 січня 2013 року у справі N 5002-21/1671-2012, у яких за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків щодо визначення початку перебігу позовної давності при зверненні прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 3 червня 2013 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу N 6/17-4949-2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами нижчих інстанцій встановлено, що 10 квітня 2006 року між ПП “Ліардон”, як первісним кредитором, і ТОВ “Юг-Сервіс-06″, як новим кредитором, було укладено договори відступлення права вимоги N 2006/01/У та N 2006/02/У, за умовами яких ПП “Ліардон” передало останньому право вимоги до ВАТ ХК “Краян” за договорами купівлі-продажу товарів виробничо-технічного призначення від 15 березня 2006 року N 2006-Ш/01 та N 2006-Ш/02 на загальну суму 24975440 грн.

У грудні 2011 року прокурор Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду звернувся з позовом до суду першої інстанції, в якому просив визнати недійсними зазначені договори відступлення права вимоги.

Звертаючись до господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, прокурор стверджував, що директор ПП “Ліардон” – ОСОБА_7 не мала повноважень підписувати договори такого змісту, оскільки на час укладання спірних договорів була відкрита ліквідаційна процедура ПП “Ліардон”.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 лютого 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2012 року вказане вище рішення скасовано, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 липня 2012 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано. Рішення першої інстанції залишено в силі.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, посилався на факт обізнаності прокуратури та Фонду про існування спірних договорів із серпня 2007 року, про що свідчить касаційне подання заступника прокурора Одеської області в інтересах Фонду на рішення у справі N 22/321-06-7911.

Крім того, Вищий господарський суд України посилався також на те, що оголошення про відкриття ліквідаційної процедури ПП “Ліардон” було опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” ще 14 червня 2006 року, а отже, ця інформація так само була відома прокурору з того ж часу.

Однак із таким висновком суду касаційної інстанції погодитись не можна, зважаючи на наступне.

Виходячи зі змісту статті 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вирішуючи спір у справі N 22/321-06-7911 за позовом ТОВ “Юг-Сервіс-06″, третя особа на стороні позивача – ПП “Ліардон”, до ВАТ ХК “Краян” щодо стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів виробничо-технічного призначення від 15 березня 2006 року N 2006-Ш/01 та N 2006-Ш/02, суди не досліджували питання відповідності спірних договорів вимогам закону, як і не розглядали питання щодо банкрутства ПП “Ліардон” та припинення повноважень його органів управління.

Касаційне подання заступника прокурора Одеської області на зазначене рішення знову ж таки подавалось не у зв’язку з відсутністю у ОСОБА_7 повноважень на укладання спірних договорів, а у зв’язку з допущенням, на думку прокурора, порушення положень частини 2 статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), які стосуються вимог кредиторів, заявлених після закінчення строку, встановленого для їх подання.

Висновок суду першої інстанції та Вищого господарського суду України, що ґрунтується на пропуску строку позовної давності з посиланням на публікацію в офіційному друкованому засобі масової інформації за 2006 рік, є передчасним, оскільки оголошення про порушення справи про банкрутство будь-якої інформації щодо повноважень ОСОБА_7 не містило.

Оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення голови Фонду від 1 листопада 2011 року, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника ПП “Ліардон” необхідного обсягу дієздатності.

За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв’язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі частини 2 статті 111 25 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111 23 – 111 25 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Фонду державного майна України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 липня 2012 року у справі N 6/17-4949-2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Приєднайся до групи в контакті – дізнайся більше про свої права!



Залишити коментар


1 × five =